Андрій Лисенко: архів№1

І він ще не зовсім завершився. У планах - розшифрувати цікавий диктофонний запис (я ж обіцяв собі починати писати великі тексти). До речі, сьогодні я на практиці зробив те, про що писав тут ще до запуску оновленого сайту "УЦ". Зараз угорі головної сторінки в один блок зібрані всі новини і статті, що стосуються ситуації в Бережинці. Думаю, це зручно для читачів.

З іншого боку, ніяка не очепятка. На проблему таки треба навалитися.

...а в мене - початок роботи на втілення своїх наполеонівських планів. Я вже писав , чого хочу. Корективи вноситиму по ходу справи.

1. Зробити Інтернет-видання "УЦ" найвпливовішим і найкрутішим в області. 2. Почати (і головне - не припиняти) писати великі тексти. Рівень - не нижчий, ніж був на proUA. 3. Почати (не припиняти, знову ж таки) писати літературні речі. Замальовки якісь, новели спершу. А потім перейти до більших форматів. Є ще плани. Але занадто особисті, щоб тут про них повідомляти.

Перевод статьи Стивена Кинга от проекта «Курсы писательского мастерства». I. Предисловие Я знаю, что тема моей речи звучит, как реклама, но я действительно собираюсь рассказать писателям обо всём, что нужно, для успешной и финансово выгодной карьеры. И я действительно собираюсь сделать это за десять минут. Ровно столько понадобилось мне, чтобы этому научиться. На самом деле вы потратите минут двадцать на прочтение этой статьи, потому что сначала я должен рассказать вам одну историю, а затем изложить ещё одно предисловие. II. Как Стивен Кинг учился писательству Когда я был в девятом классе, я вытворял всякие, свойственные оболтусам моего возраста, шалости, которые зачастую приводили меня к прямо-таки грандиозным скандалам. В частности, я издавал небольшую сатирическую газету под названием «Деревенская отрыжка». В этой газетёнке я язвительно высмеивал некоторых учителей Лисбонской средней школы, в которой тогда учился. Это были недобрые пасквили от грязных и непристойных до откровенно ж

Здається, це називається грою на випередження. Дорогі друзі та недруги! Підозрюю, що найближчим часом нехороші люди - хто саме, поки не писатиму, - розповсюджуватимуть про мене всіляку херню. Наприклад, нібито я бухаю. Доказів у них немає через ту просту причину, що п’ю рідко і при цьому не влажу в якісь неприємні історії. Але може вийти, як в анекдоті: - Пане, а в селі говорять, що ваша донька - блядь... - Так у мене ж немає доньки, лише троє синів! - Ну, ви це тепер селу доведіть. Тому про всяк випадок: випиваю лише на свята і небагато. Одна шкідлива звичка є - паління. Як варіант - «забив» на дітей. Брехня, я дуже їх люблю і з усіх сил намагаюся допомагати, в тому числі й грошима. Може з’явитися й інформація, начебто не справляюся з роботою. Жодних претензій до того, чим я займаюся, у моїх роботодавців немає. (Цілком можливо, ще щось вигадають - вони креативні люди. Не ведіться, краще розпитайте тих, хто мене добре знає.)

Дуже не хотілося. Але завтра доведеться розпочати війну.

Я ходжу на роботу пішки. Навушники у вуха, на телефоні вмикаю яку-небудь музику (останнім часом - Cradle of Filth) і - вперед. Так само зробив сьогодні. Метрів через двісті - триста раптом подумав: «Блін, телефон удома забув». Причому точно знав, де він лежить у цей момент - біля дзеркала в коридорі. Повернувся. Здолав половину відстані. Зрозумів, що телефон зі мною, бо навушники самі по собі грати не можуть. Знову на сто вісімдесят - у бік редакції.

Трохи втомився. Але пре так, що не можу - та й не хочу - зупинятися. Вже котрий день поспіль.

Хоча «не люблю» - це м’яко сказано. Мене неймовірно бісять люди, які намагаються нав’язати свої погляди іншим. Патріот (хоча тут більше підходить «ура-патріот»)? Спиш, накрившись національним прапором? Двері в хату пофарбовані у жовтоблакитний колір, а гімн України співаєш перед сніданком, обідом і вечерею? Навіщо ти хочеш, щоб і я так робив? Не п’єш? На святах перед тобою - безалкогольне пиво, а настільна книга - «Про шкоду алкоголю»? Ну і молодець. Але не агітуй мене за здоровий спосіб життя. Бухаєш? Ранок починається не з кави, а зі ста грамів? Хоч ужрись, але не говори мені, коли мені не хочеться пити: «Та давай бахнемо трошки, що тобі від цього буде?» І не вмовляй. Віриш у Ісуса Христа чи Великого Духа Маніту? Вір. А зі своєю вірою я розберуся сам. Ну і так далі. Список можна продовжувати і продовжувати. 

Знайшов трохи часу, щоб почитати колег. Вичитав ось таке.   Пропустили слово rights. Ну і фіг з ним, так прикольніше.

Фото Олега Шрамка

Завтра - до роботи з новими силами.

У центрі Кропивницького продають хліб біля смердючого каналізаційного люку (ФОТО)

Їду в маршрутці. Стою просто над водієм. За пару кварталів до потрібної мені вулиці гучно оголошую: - На Мічуріна, будь ласка! Через кілька секунд - ще гучніше - кричить дівчина з салону: - На Мічуріна, пажаласта! Водій мовчить. Перед перехрестям пригальмовує і питає: - На Мічуріна є на вихід?

Люди давно помітили: як тільки твердо вирішуєш щось - стає легше. От і мені полегшало. Власне, рішення. Хочу (не як окремі пункти, а комплексно): 1) достатку; 2) зробити УЦ найкрутішим Інтернет-виданням області; 3) писати великі та якісні журналістські тексти (рівень - вищий, ніж був у proUA); 4) писати літературні тексти. 31 грудня сяду з чашкою чаю й подумаю, що з цього вдалося (вдається).

Свіжа колонка головреда "УЦ". А що ви думаєте з приводу висловлених ним думок? Коментуйте на сайті. На пути в ад

Наприкінці року має вийти фільм про Сергія Довлатова .

День журналіста.

Завтра все стане ясно.

Пропало світло днями. Телефоную в колл-центр «Кіровоградобленерго». Машинний голос попереджає мене, що розмову можуть записати, слухавку бере операторка. - Доброго вечора! Мене звати так-то. - Доброго вечора! - вітаюся у відповідь. - З метою покращення обслуговування цю розмову може бути записано. Дівчина мовчала майже хвилину. А потім обережно так спитала: - В смислє?

Суб’єктивно. Дуже. Заблокували mail.ru. Хер з ним. «Яндекс»? Пофіг, є «Гугл». (Правда, я часто користувався сервісом «Яндекс-новини», дуже зручно було.) «Однокласники». Хай горять у пеклі. (Хоча знову ж таки юзав через різні робочі причини, шукав людей і теми.) Чим не вгодив «Кинопоиск»? Лише тим, що його купив «Яндекс»? І який сенс у цих заборонах узагалі, якщо їх легко обійти? Мороки, правда, трохи додалося, всілякі там проксі-сервери і додатки до брауузерів, проте нічого ж складного.

Другий день немає світла. На кухні сьогодні зранку - розкішний запах від купленого вчора м'яса...

З сьогодні писатиму сюди щодня. Привчатимусь до регулярності й стабільності. Тому що послідовний.