Андрій Лисенко: архів№1

Через професійну необхідність доводиться час від часу продивлятися сєпарські сайти. Сьогодні випадково наткнувся на прекрасну статтю з назвою «Цветы степей Донбасса: самые красивые девушки армии ДНР (ФОТО)» . І от вам одна зі світлин. Ну хіба не цвєток?

Врізка (копіюю з дбайливо збереженими орфографією та пунктуацією): «Із середини лютого, часом у самі лютневі морози із заметіллю й стуженними вітрами, зима перетинається з весною, провісником якої стають перші яскраві, здавалося, би от-от теплі, промені сонця. Сонячне світло проявляє свою яскравість і настирность, проникаючи в усі часточки сплячої зимової природи. Здавалося, от і наступить із дня на день весна, але зима ще довго не буде віддавати свою владу над сплячим царством природи» . Ну хіба не круто? І заголовок.

Смерть надежды (колонка для "Газеты 24") Умер Егор Летов. Для кого-то это – смерть гения. Для кого-то − идола. Кто-то злорадствует: наркота, дескать, довела, нечего было ЛСД жрать. Кому-то вообще до лампочки: умер – ну и земля ему пухом, у меня своих забот полон рот. А я понял, что скоропостижно скончалась моя надежда вновь собраться вместе со своими старыми друзьями… …Лето. Спортплощадка возле родной школы. Гитара. Иногда – водка. И песни – обязательно во весь голос и от души. «Пластмассовый мир победил, макет оказался сильне-е-е-ей…» − солировал Саня. «Последний фонарик остыл, последний кораблик уста-а-а-ал…» − вторили ему мы. Мы не вдумывались в смысл этой песни. Мы просто понимали, что написана она неспроста, и нам этого было достаточно. Панк – это все. Панк – это круто. Летов – супер. Мы лед под ногами майора. Так считали мы тогда, и были в своих убеждениях абсолютно искренними. Такими искренними, какими сейчас быть не получается. Может, мы и ошибались. Может, и не так в

Як зробити так, щоб усі речення в Google Docs починалися з великої літери? Дуже просто. У відкритому вже (чи створеному) документі: Файл -» Додаткові -» Мова -» English. Усе. За замовчуванням усі речення автоматично починатимуться з великих літер. Як зберегти повідомлення, файл чи ще щось у Telegram? Ідете в головне меню й обираєте команду «Створити канал». Називаєте його, як хочете, потім обираєте тип доступу: приватний. Вам запропонують додати учасників, ігноруйте це (пропустіть). Усе, ви маєте свій приватний канал, до якого є доступ лише у вас. Кидайте туди файли, пересилайте повідомлення - словом, робіть, що хочете.

Лише найважливіші новини. Ніякого спаму. Пишемо нечасто, але завжди в тему. Підписуйтесь, клікнувши на банер.

Бабця Шура - крайня зліва У мене була своя «Зачарована Десна». Покійна нині бабця Шура (Олександра) не вміла говорити інакше, як із прокльонами та матюками. Тобто літературні слова в лексиконі теж були. Але рідко. Кличе вона кота попоїсти. (Бабця любила котів. А коти – її. Однак, якби бідні тварини розуміли людську мову, вони б нізащо не наближалися до хазяйки ближче, ніж на десять метрів.) Вона виходить на поріг, ставить миску з їжею й гукає: «Кис-кис-кис, мій хороший, іди сюди, мій маленький, я тобі поїсти винесла, щоб тебе покорчило!» І кіт ішов… Так само бабця годувала курей: «Ціпа-ціпа, мої гарненькі, ціпа-ціпа, щоб вас порозривало!» З великою любов’ю та шаною бабця Шура ставилась до людей. Особливо до мене, свого єдиного онука. З яким теплом у голосі вона говорила про моє обличчя: «У нього ж морда, як у коняки» . Любила бабця і свого чоловіка, мого діда. Причому, здається, іноді аж занадто сильно. Не ризикну тут наводити всі епітети, якими вона його нагороджувала – раптом це про