Про Рема - страшного звіра

Кучкуємось, значить, у п'ятницю ввечері з Ремом біля двору. Година дев'ята, темно. Вулицею йде здоровий і в жопу п'яний мужик. Зупиняється напроти нас і починає щось мені розказувати. Типу, якого ти тут стоїш, чому такий нахабний тощо. Шукає привід, коротше.

Рем сидить поруч зі мною й уважно слухає. Пару разів гавкнув.

"Розмова" набридає. Я говорю мужику прямим текстом:

- Іди нахуй.

Чувак робить крок вперед, заносить руку для удару, я перекладає повідок у ліву, щоб зарядити з робочої правої... І тут Ремушка, який ніби зовсім спокійно сидів, кидається. Так як ще не навчений, трохи промахується і хапає мужика не за тіло, а за куртку.

П'яний "боєць" різко тверезішає і зі словами "позаводили, блять, собак" покидає поле бою. Рем ломиться за ним, я за ним у тапках, як на лижах, сунуся. Ржу і кличу мужика назад.

- Ти ж там щось хотів, - кричу йому вслід.

Мужик не відповідає, лише переходить на біг підтюпцем.

Завіса.

А мораль така. Не варто чіплятися до людини, поруч з якою сидить великий собака.