Коли тупо немає часу
Хочу писати великі й ґрунтовні тексти - я вже говорив про це. Але не вистачає часу. (І це, по-моєму, взагалі проблема української журналістики.)
От дивіться, у п'ятницю я взяв інтерв'ю у судді Романа Брегея. Неймовірно цікавий співрозмовник. Ми спілкувалися протягом півгодини. І що? Це не просто мало, це катастрофічно мало.
Головна причина, чому я попросив про зустріч, - звернення судді до колег з проханням викладати у ФБ виправдувальні вироки. Він вважає, що багато служителів Феміди бояться виправдовувати невинних через різні причини.
Ну і що таке півгодини розмови? Запитання - відповідь, запитання - відповідь. У мене не було часу знайти кого-небудь, виправданого паном Романом, щоб розпитати про перебіг процесу, відчуття після винесення вироку тощо. У мене не було часу, щоб переговорити з яким-небудь священиком (герой інтерв'ю - глибоко релігійна людина, тому треба копнути глибше про всілякі християнські принципи, в яких я зовсім не тямлю). У мене не було навіть часу, щоб вивчити основні положення судової реформи (про неї також питав).
Я вже мовчу про ті випадки, коли в людини беруть інтерв'ю за допомогою соцмереж, - це взагалі ні в які ворота. Журналіст не бачить свого візаві, він не може вирахувати, коли його обманюють, а коли говорять правду. А розмова - це ж не просто слова: жести, міміка, обстановка в робочому кабінеті чи деінде, поведінка. Побачити, як фігурант публікації сказав щось і при цьому зламав олівця, - зовсім інше, ніж прочитати текст у месенджері.
Мова не лише про інтерв'ю. От скільки треба часу, щоб написати хороший текст про яке-небудь визначне місце? Година, дві, день? Я би витратив тиждень - щонайменше. Тому що треба шукати такі подробиці, про які ніхто раніше не чув. Треба відчути атмосферу того місця. Треба поговорити з чим більшою кількістю людей, які щось про нього знають.
А розслідування? Хтось зможе дати мені пару тижнів на один текст - і нормально за нього, звісно, заплатити, бо змалечку є дурна звичка їсти і пити? Я не готовий витратити чотирнадцять днів і отримати в результаті тисячу гривень.
Що таке ідеальний репортаж? Це коли журналіст не просто кудись пішов чи поїхав, а витратив день перед цим на підготовку: почитав усе, що можливо, про тему, познаходив якихось цікавих людей і домовився про зустрічі. Як у нас? Встав з-за столу й побіг. Прибіг - написав.
Поверхнево все це. Дуже поверхнево. Немає глибини. І не буде, поки не з'явиться час (а в роботодавців - гроші його оплачувати).
Ну добре, крик душі змовкає. Працюємо далі. (Великі й ґрунтовні тексти я все одно писатиму, навіть якщо доведеться спати години по дві - три на добу.)
От дивіться, у п'ятницю я взяв інтерв'ю у судді Романа Брегея. Неймовірно цікавий співрозмовник. Ми спілкувалися протягом півгодини. І що? Це не просто мало, це катастрофічно мало.
Головна причина, чому я попросив про зустріч, - звернення судді до колег з проханням викладати у ФБ виправдувальні вироки. Він вважає, що багато служителів Феміди бояться виправдовувати невинних через різні причини.
Ну і що таке півгодини розмови? Запитання - відповідь, запитання - відповідь. У мене не було часу знайти кого-небудь, виправданого паном Романом, щоб розпитати про перебіг процесу, відчуття після винесення вироку тощо. У мене не було часу, щоб переговорити з яким-небудь священиком (герой інтерв'ю - глибоко релігійна людина, тому треба копнути глибше про всілякі християнські принципи, в яких я зовсім не тямлю). У мене не було навіть часу, щоб вивчити основні положення судової реформи (про неї також питав).
Я вже мовчу про ті випадки, коли в людини беруть інтерв'ю за допомогою соцмереж, - це взагалі ні в які ворота. Журналіст не бачить свого візаві, він не може вирахувати, коли його обманюють, а коли говорять правду. А розмова - це ж не просто слова: жести, міміка, обстановка в робочому кабінеті чи деінде, поведінка. Побачити, як фігурант публікації сказав щось і при цьому зламав олівця, - зовсім інше, ніж прочитати текст у месенджері.
Мова не лише про інтерв'ю. От скільки треба часу, щоб написати хороший текст про яке-небудь визначне місце? Година, дві, день? Я би витратив тиждень - щонайменше. Тому що треба шукати такі подробиці, про які ніхто раніше не чув. Треба відчути атмосферу того місця. Треба поговорити з чим більшою кількістю людей, які щось про нього знають.
А розслідування? Хтось зможе дати мені пару тижнів на один текст - і нормально за нього, звісно, заплатити, бо змалечку є дурна звичка їсти і пити? Я не готовий витратити чотирнадцять днів і отримати в результаті тисячу гривень.
Що таке ідеальний репортаж? Це коли журналіст не просто кудись пішов чи поїхав, а витратив день перед цим на підготовку: почитав усе, що можливо, про тему, познаходив якихось цікавих людей і домовився про зустрічі. Як у нас? Встав з-за столу й побіг. Прибіг - написав.
Поверхнево все це. Дуже поверхнево. Немає глибини. І не буде, поки не з'явиться час (а в роботодавців - гроші його оплачувати).
Ну добре, крик душі змовкає. Працюємо далі. (Великі й ґрунтовні тексти я все одно писатиму, навіть якщо доведеться спати години по дві - три на добу.)
Коментарі
Дописати коментар